Авель
Іде хлопчик по дорозі,
Та й питає свого тата,
Бо вже ніжки притомились
«ще довго йти до хати?»
«Візьми мене, татусеньку,
Бо втомились ніжки,
Візьми мене «на коника»
Відпочину трішки».
«Нехай, татку, мої ніжки
Відпочинуть трішки»,
І ті милі рученята
Тягнуться до тата.
Оченята ж, сині, сині!
Голубі озерця,
Як погляне, посміхнеться.
Дістають до серця.
Дитя миле! Дитя Боже!
Та яке ж воно хороше!
Губенятка - стиглі вишні,
Зубки як перлинки, -
Щічки - яблука рожеві,
Брівки, як шнурочки...
Щось воркує татусеві,
Розповісти хоче -
На головці золотавій
Кучері завиті,
Розсипались немов жар,
Сонцем перемиті.
Обійняв він свого тата
Міцно пригортає,
Сидить у батька на плечах,
Пісеньку співає.
Так послав Бог сина Євi,
Та Адаму втixy,
Щоб любов їхня не згасла,
Та вipa - до віку.
Маленького свого сина
Авелем назвали,
Якби знали його долю, -
Краще б i не знали...
Бо злий Каїн убив брата,
Та йому прийде розплата.
Авель буде вічно жити!
Вічно Господа хвалити!
Амінь.
Лимарева Л. М.